Після довгого дня при світлі сутінків Іван їхав додому, і все, здавалося, йшло своєю чергою, як раптом чоловік помітив, маленьку дівчинку з собачкою що біжить по завантаженій трасі .
Побачене здалося дуже дивним і навіть моторошним — людей на трасі не часто зустрінеш, а вже тим більше малюків. Іван зупинив машину і попрямував до дівчинки. Малеча в старому брудному одязі була вся замурзана, з криво вистриженими волоссям, неправильно надягнутими сандалями і недитячим поглядом. На вигляд дівчинці було років чотири.
Малятку дуже хотілося морозива, за яким вона поспішала до сусіднього села: їжа в будинку закінчилася, а батьки Жені були занадто п`яні, щоб про це подбати.
«Біжу давно … Ніжки болять … І рука … Я впала «, — розповідала Івану виснажена маленька дівчинка, показуючи зламану ручку. Будучи в шоці від побаченого, чоловік дав їй води, подзвонив в соціальні служби, які негайно відвезли Женю в госпіталь.
Попрямувавши додому до дівчинки для розмови з її батьками, соціальні працівники були приголомшені. Говорити було ні з ким і нема про що — маму виявили сплячою на підлозі, а тата — на столі. Обидва були настільки п`яні, що ніяк не реагували на присутність в своєму будинку незнайомих людей.
У лікарні дівчинка дуже швидко пішла на поправку. Женя виявилася дуже живою, веселою і допитливою. Іван Разумов, що підібрав дитину на дорозі, продовжив стежити за її долею.
Влітку він відвідував Женю в лікарні. «Я тебе чекала», — зворушливо вимовила дівчинка. Іван зізнався, що готовий удочерити Женю, коли її маму з татом позбавлять батьківських прав: «Я готовий прямо зараз це зробити. Потрібно тільки обговорити це питання з сім`єю».
Якби не Іван, історія Жені , швидше за все, перетворилася б на трагедію. Найбільше вражає те, що за кілька годин повз проїхали тисячі машин поруч з Женею не зупинилася ні одна.
Усвідомлюючи жорстоке ставлення батьків до дітей, стає страшно за майбутнє нашого суспільства. Невже байдужість і неуцтво тепер так превалюють в людях?
Те, що відбулося з Женею дійсно заслуговує поширення, адже її випадок далеко не єдиний. Діти — наше майбутнє. Вони гідні набагато більшого. Поділися цією історією зі своїми друзями!
