Якось я зайшла в відділення банку заплатити за квартиру.
Стоїть дві черги чоловік по десять, приєдналася до однієї. Стоїмо, тиша.
Тут у хлопця, що стоїть переді мною, дзвонить телефон.
Він винуватим голосом:
– Так, я вже їду. У тролейбусі. Так. Вже скоро.
Тиша. Проходить хвилин 5. Йому знову дзвінок.
– Так. Ну їду ще. У пробку потрапили …. Чесно в тролейбусі. Зараз вже буду, не гнівайся … Па-па.
Всі посміхаються. Ще хвилин через 5 знову дзвінок.
– Так. Ну ось-ось вже, залишилося пару зупинок … Ну чесно в тролейбусі їду!
Тут до нього повертається мужик і так впевненим басом:
– Задня площадочка, оплачуємо проїзд!
Хтось із сусідньої черги:
– У мене проїзний.
Мужик знову:
– Молодий юначе, що у вас?!
Хлопець в телефон:
– Ну все, давай, мені треба гаманець дістати. Скоро буду.
У наступні 20 хвилин, поки ми стояли в черзі, йому більше ніхто не дзвонив. І всі ржали до сліз …
