У житті кожної дитини виникають ситуації, коли вона раптом ображається на батьків. Іноді образа минає вже через 5 хвилин. Але є і такі образи на батьків, які залишаються з дітьми на все їх подальше життя…
Психологи виділяють 7 основних ситуацій, які викликають почуття образи у дітей:
1. Невиконана обіцянка
Якщо хтось з батьків не виконує свої обіцянки, дитина запам’ятовує такі події на довгі роки. Ось мама пообіцяла маленькому синові подарувати кошеня на день народження, але порадившись з родичами, вона все-таки передумала. За кошеням потрібен постійний догляд і додаткові витрати. Син на день народження отримує крутий велосипед. А де ж кошеня? Сльози, крики і звинувачення летять в бік батьків. Хлопчик ображений, а свято зіпсоване. Минають роки, а дорослий хлопець досі з образою згадує той день народження, на якому він так і не отримав в подарунок кошеня. Така дитяча образа може впливати на стосунки дорослих дітей і їх батьків. Про яку довіру може йти мова?
2. «А Петрик кращий»
Порівнювати своїх чад з іншими дітьми – не найкраща ідея. Якщо дитину постійно порівнюють з іншими, вона починає відчувати злість і роздратування на батьків. Деякі батьки думають, що порівняння стане для дитини мотивацією, і вона захоче стати кращою, орієнтуючись на відмінника або однокласника – спортсмена. Дитяча образа на батьків вкорінюється кожен раз, коли дитині нагадують про її невдачі. У підсумку, стосунки батьків і дітей псуються, а відчуття, що «Петрик кращий» залишається назавжди.
3. Знецінення проблем дитини
Багато дитячих проблеми здаються дорослим звичайною дрібницею. Ось дитина приходить з дитячого саду і скаржиться, що посварилася з приятелем. Батько в цей момент активно працює за комп’ютером, він відмахується від малюка: «Та нічого страшного, завтра помиритеся, дрібниці». У підсумку, дитина відчуває себе самотньою і найнещаснішою в світі, адже батько її не підтримав. Або підліток страждає через нерозділене кохання, а мама не сприймає ситуацію всерйоз і лише лає дитину через погані оцінки в школі: «Ось бачиш, до чого ти докотився через свою любов?». Після такої «підтримки» дитина не захоче більше ділитися з батьками своїми переживання, навіть якщо вони виявляться дуже серйозними. Знецінення проблем призводить до образ і неприйняттям батьків з боку дітей.
4. Прийняття рішень за дитину
Деякі батьки вважають, що вони мають право приймати всі рішення за своїх дітей. Мама мріє, щоб син став лікарем, а тато бачить дочку юристом. Але при цьому дочка захоплюється танцями, а син конструюванням. Звичайно, в деяких ситуаціях батьки виявляються праві. Але ж дитина повинна отримувати свій життєвий досвід і здійснювати особисті помилки, інакше як вона тоді навчитися жити? Діти довгі роки тримають образи в собі за те, що батьки колись прийняли рішення за них або змусили зробити певну дію (наприклад, вивчитися на юриста). Іноді така поведінка батьків може зіпсувати дитині все її подальше життя.
5. «Якби не ти, я б…»
Таку фразу батьки часто говорять на емоціях під час конфліктів і сварок. А діти запам’ятовують саме цю фразу, а не нотації і моралі. І ось в якийсь момент дитина раптом каже батькам: «Не потрібно було мене народжувати, раз я зіпсував вам життя». У такі моменти батькам не варто піддаватися емоціям. Просто скажіть, про свою любов до дитини. Інакше образи не уникнути.
6. Занадто багато роботи
Дитині важко зрозуміти, чому батьки так мало часу приділяють їй, і так багато часу витрачають на роботу. Якщо батьки постійно зайняті, то діти починають відчувати себе непотрібними. Насправді дитині набагато важливіша увага батьків, ніж нова іграшка. Дитина, обділена увагою батьків, буде відчувати неповноцінність все своє життя.
7. Невиправдані вкладення
Коли мама чи тато каже: «Я роблю для тебе все: купую тобі нові речі та іграшки, зі шкіри геть лізу, а ти такий невдячний, навіть вчитися нормально не можеш», дитина починає думати, що він потрібен родині тільки тоді, коли у нього все виходить на відмінно. У підсумку, діти починають приховувати свої невдачі від батьків і перестають відчувати радість від подарунків.
Дитячі образи і розчарування не є дурістю. Вони є закликом для батьків: «Зверніть на мене увагу!»
