Дочка голосно сварилась, Аж по хаті ішов дзвін. Виявляється тарілку Старенька розбила

…Дочка голосно сварилась,

Аж по хаті ішов дзвін. Зять притих біля віконця: Сердився, напевно, він.

За столом сиділи внуки. Їм не зрозуміти, Що хотіли від бабусі Її рідні діти.

Виявляється тарілку Старенька розбила, Коли кухню прибирала І посуду мила.

«Вона дорого коштує, — Сказала їй дочка. — Як будеш себе так вести, Підеш до синочка.

Там невістка тобі скаже, Де зимують раки. І тоді у тебе будуть Припадку ознаки…»

Послухала це бабуся, Голову схилила. А колись же була дочка Добра, щира, мила.

Витерла сльозу бабуся, Звернулась до Бога: «Зроби, Господи, все так, Щоб дочки дорога

  Була легка, не терниста, Квітами цвіла. Доля щастя і достаток Щоб їй дала.

Забери мене до Себе В світлі Небеса, Де в Раю пташки співають, Тиші є краса…

Що тепер із мене взяти? Усім я мішаю. Дай носки лиш дов’язати. Прошу і благаю.

Дочка мерзне дуже в ноги, Мерзнуть і онуки. Хочу трохи їх зігріти До нашої розлуки…»

За вікном місяць світив, Кожен думав за своє. Ніхто в домі не цінив, Що бабуся поруч є.

Помолилася бабуся, Усміхнулась усім ніжно… (Буде каятися дочка, Та буде вже пізно)……

Джерело –
https://willbeua.com/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *