Остеоартроз – одне з найпоширеніших і найдавніших захворювань, але якщо в давнину його вважали супутником осіб поважного віку, то в нинішньому суспільстві від цієї недуги потерпають люди в розквіті сил. Чи є у сучасної медицини можливість допомогти недужим на остеоартроз? Хто в групі ризику та яку небезпеку таїть це захворювання? Відповісти на ці запитання попросили лікарку-ревматологиню, доцентку кафедри внутрішньої медицини №3 Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського Наталію ГРИМАЛЮК.
– Спершу хочу зауважити, що остеоартроз – хронічне захворювання, за якого ушкоджуються суглоби, – каже Наталія Василівна. – Першим руйнується хрящ, далі – прилягаюча до нього кістка, спостерігаються вторинні зміни у вигляді кісткових розростань (остеофітів), які й справді в народі називають відкладанням солей. Дебютує захворювання у 35-40 років, а серед тих, кому за шістдесят, ознаки недуги зустрічаються майже в 90 відсотків людей. Артроз виникає в чоловіків і жінок однаково часто, за винятком артрозу суглобів кистей, який удесятеро частіше зустрічається в жінок. Це означає, що в більшості з нас можуть захворіти на остеоартроз. Найчастіше недуга вражає колінні, плечові, кульшові суглоби, саме вони несуть велике фізичне навантаження впродовж життя. Це дуже підступна хвороба, яка на початкових стадіях жодними симптомами не повідомляє про небезпеку, бо хрящова тканина не має судин і нервів. Перші больові сигнали надходять, коли недуга виходить за межі хряща, тобто процес поширюється й на кістку.
Варто зауважити, що в 50 відсотків хворих хрящ має генетичну неповноцінність. Фізичне навантаження лише запускає незворотні зміни в ньому. Приміром, у бабусі був викривлений великий палець на стопі, тож у доньки та внучки сформується такий самий палець. З кожним новим поколінням хвороба починається на кілька років раніше й у такий спосіб «молодіє». А ще не останню роль у розвиткові недуги відіграє спосіб життя. Дівчата з дуже раннього віку починають носити взуття на підборах (відповідно, не аналізуючи свої генетичні задатки). При такому ж положенні ноги маса тіла переважно припадає на пальці – хрящ перевантажується та поступово розвивається хвороба.
Непоодинокі випадки, коли недуга розвивається під впливом зовнішніх причин: травм – не лише переломів, а й вивихів, підвивихів, постійних фізичних перевантажень, особливо пов’язаних з підняттям тягарів, ендокринних розладів – цукрового діабету, порушень функції щитоподібної залози, клімактеричного періоду. Взагалі, хрящ особливо чутливий до зменшення в організмі жіночих статевих гормонів. Щойно настає клімакс, у багатьох жінок починають боліти суглоби.
Небезпеку також становлять вроджені порушення будови суглобів, судинні розлади (атеросклероз), надлишкова маса тіла. Про останній чинник варто сказати окремо. Спробуйте кілька годин, днів, років поносити відро з водою. Це стане експериментальною моделлю остеоартрозу. А в багатьох людей надмірна вага значно більша, ніж важить відро води. Вважаю, що найпромовистішим прикладом для пацієнта найперше повинен бути лікар – його зовнішній вигляд і спосіб життя. Рухова активність – частинка й мого доволі напруженого графіку життя, але навіть з народженням онука, я не полишаю кататися на ковзанах та займатися тривалими пішими прогулянками.
Найперша ознака остеоартрозу – біль, який посилюється під впливом навантаження, в другій половині дня. Може мати характер «стартового» болю: після сидіння хворому важко встати й зробити перші кілька кроків, а далі больові відчуття стихають. Біль може виникати при ходьбі сходами вниз. Наступний прояв недуги – блокада або заклинювання суглоба. При ходьбі людина відчуває різкий біль, складається враження, що далі йти не зможе. Але в спокої больові відчуття минають і хворий продовжує рухатися. Ще один прояв – хрускіт при рухах. Якщо на вік, ендокринні, вроджені порушення вплинути не маємо змоги, то на інші причини цілком можливо. Лікар ставить за мету зменшити біль, поліпшити функцію суглоба, запобігти подальшому руйнуванню хряща. Дуже важливо також навчити хворого фізичних вправ, які підтримують функцію суглобів.
На перше місце в профілактиці та лікуванні недуги я поставлю правильний спосіб життя, фізичні вправи та лікувальну фізкультуру. Мій особистий та моїх колег досвід засвідчує, що хворий очікує від лікаря насамперед призначення медикаментів. Коли лікар наголошує на важливості фізичних вправ і зниженні маси тіла, не всі пацієнти вірять у це, дехто навіть розчаровується.
Гіподинамія (знижена фізична активність) унаслідок болю при остеоартрозі призводить до зменшення об’єму м’язів, розташованих навколо суглоба, що спричиняє його дестабілізацію. Фізичні вправи необхідні для збільшення м’язової сили та витривалості. Вони поліпшують гнучкість і рухи у суглобі, знижують масу тіла, яка є чинником ризику захворювання. Найбільш корисним є плавання (при плаванні суглоби працюють без статичного навантаження на них), дозована ходьба, комплекс вправ у лежачому положенні. Ходити сходами (особливо – вниз) не бажано.
Важливе місце в лікуванні від остеоартрозу займає використання механічних засобів: особливі устілки при плоскостопості та особливе взуття при вкороченій кінцівці; пересування з палицею, на милицях (таким чином досягається розвантаження суглоба); носіння наколінників при ураженні колінних суглобів.
Щодо медикаментозного лікування. Його основу складає група ліків, яка називається «хондропротектори», до складу яких входять хондроїтину сульфат та глікозамінглікан. Лікування остеоартрозу залежить від стадії хвороби та визначається лікарем у кожному конкретному випадку.
ЛІКУВАЛЬНА ГІМНАСТИКА ЗМІЦНЮЄ Й ВІДНОВЛЮЄ
Особливе значення в лікуванні остеоартрозу має зміцнення чотириголового м’яза стегна, розташованого на його передній поверхні, який здійснює розгинання колінного суглоба та стабілізує його. Виконання вправ на зміцнення цього м’яза сприяє значному зменшенню інтенсивності болю в суглобі. Необхідно пам’ятати, що при остеоартрозі будь-які вправи слід виконувати у положенні сидячи або лежачи, але не в положенні стоячи.
На задній поверхні стегна розташована група м’язів, що розгинають коліно. Як правило, ці м’язи значно потужніші за чотириголовий м’яз, що розгинає коліно та випрямляє нижню кінцівку. Тому під час травми чи запалення колінного суглоба нижня кінцівка має тенденцію до згинання, адже м’язи-згиначі стегна за такої ситуації утворюють постійну згинальну контрактуру. Часто після операції лікар насильно розгинає колінний суглоб, щоб послабити м’язи-згиначі.
Корисна вправа для запобігання утворення контрактури м’язів-згиначів – розтягування ахіллового (п’яткового) сухожилля.
Встаньте на відстані 40 см від стіни (чи шафи), стопа щільно прилягає до підлоги, коліна розігнуті; обіпріться витягнутими руками об стіну. Зігніть руки в ліктях, намагайтеся доторкнутися груддю до стіни, потім станьте у вихідне положення. Виконуючи цю вправу, ви розтягуєте ахіллове сухожилля, литкові м’язи та м’язи-згиначі стегна.
Інша вправа на зміцнення м’язів-згиначів колінного суглоба: вихідне положення: лежачи на животі. Повільно згинайте та розгинайте ноги в колінних суглобах. Цю вправу бажано виконувати з навантажувачами – браслетами на гомілковостопних суглобах.
Пасивні вправи – перший ступінь у відновному періоді, оскільки вони не потребують зусиль від пацієнта. Асистент (медична сестра, фізіотерапевт) згинає й розгинає нижню кінцівку настільки, наскільки дозволяють колінний суглоб і розслаблені м’язи.
Напівактивні вправи – наступний ступінь. За допомогою асистента пацієнт самостійно (активно) згинає та розгинає кінцівку у колінному суглобі.
Активні вправи виконують без допомоги асистента. Існують два типи активних вправ: ізометричні та ізотонічні.
Ізометричні вправи використовують як перехідні між напівактивними та активними ізотонічними вправами. Під час їх виконання напружуються й розслабляються різні групи м’язів, при цьому кінцівка (тіло) не рухається. Для їх виконання можна обпертися стопами в нерухомий предмет (стіну, шафу, ліжко) або напружувати протилежні групи м’язів, які здійснюють згинання-розгинання ніг в колінних суглобах, або притискати кінцівки щільно одна до одної під різним кутом. Проконсультуйтеся в лікаря чи фізіотерапевта, який спортивний інвентар можна використовувати для виконання цих вправ.
Ізотонічні вправи вимагають активних рухів тіла. Наведені нижче вправи допоможуть зміцнити колінні суглоби та підготувати їх до повсякденної активності.
ХАРЧУВАННЯ Й ФІЗІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ
За артрозу дуже важливо, щоб в організм надходила лужна їжа. У середньому на одну частину кислих продуктів має припадати дві частини лужних. До кислих продуктів належить м’ясо, рафінована й термічно оброблена їжа, яка містить мало мінеральних і лужних солей. За артрозу корисно вживати таку лужну їжу, як козяче молоко, молочна сироватка, бульйон з очищених від м’яса телячих кісток, капустяний сік, стебла й корінь селери, лісові ягоди.
Гарну лікувальну дію чинить мед, який можна приймати і всередину, і зовнішньо. Треба регулярно вживати в необмеженій кількості березовий сік. Корисні свіжі овочі, фрукти, зернова клітковина (висівки, цільне зерно). Шкідливо: жир тваринного походження, вироби з білого борошна, вуджене, гостре. Слід обмежувати також продукти, які містять пурини, – м’ясо, рибу, квасолю, горох, молочні продукти, томати.
Фізіотерапевтичні методи – провідні в лікуванні дегенеративних захворювань суглобів. Але до них варто ставитися обачно, особливо якщо є якісь порушення функцій внутрішніх органів. Найширше використовують ультразвук, електрофорез із аплікаціями.
Застосовують ультразвук у постійному режимі за лабільною методикою: інтенсивність звуку 0,5-0,8 Вт/см2, тривалість впливу на суглоб 6-10 хв., через день, усього 10-12 процедур. Крім того, вводять новокаїно- або йодоелектрофорез на ділянку суглобів.
З теплових процедур, які сприяють поліпшенню кровообігу й обміну у суглобах, рекомендовано аплікації парафіну чи озокериту.
Лариса ЛУКАЩУК
