Якщо заміжня жінка добре виглядає, незважаючи на вік – треба підійти і потиснути руку її чоловікові. Це його заслуга. Він не мучив свою дружину гидкими витівками. Не звалював на неї чорну роботу. Не обзивав її, не критикував, не кричав грубим голосом. Він її обіймав, цілував і любив. І говорив похвалу і компліменти. І захищав від небезпек. І втішав в тривозі. І, завдяки хорошому поводженню, він отримав красуню.
У віці за сорок це так ясно!
Дружина у доброго чоловіка красива, елегантна, спокійна. Сидить собі і посміхається. Або щось по дому робить. Або просто гуляє під ручку з чоловіком ввечері, а всі інші чоловіки заздрять. І думають: а чому моя дружина не така?
Ах, так зрозуміло, чому – жінку треба берегти і плекати, як бойового коня. Як дорогу машину. І просто – як людину.
Поруч з кожною заміжньою немолодою красунею є той, кому треба руку потиснути – її чоловік.
Звичайно, бувають самотні красиві дами. І бувають дружини, які зберегли красу в нещасному шлюбі – але ось таких дружин я рідко зустрічала.
Берегти треба свою дружину змолоду – і потім вона неодмінно залишиться красунею і розумницею. І всі будуть говорити, мовляв, пощастило людині з дружиною! Може, і пощастило. Але, скоріше, це заслуга мудрого і доброго чоловіка.
Зовнішність жінки і характер дуже сильно залежать від поводження з нею.
Від добрих слів ми світимося. Від обіймів молодіємо. Від поцілунків стаємо красивішими і добрішими… І по дорослій дружині завжди видно, який у неї чоловік: хороший або не дуже.
Так що це чоловікам вибирати, кого вони хочуть поруч з собою бачити: красуню або чудовисько.
Нам, жінкам, треба просто трохи тепла і ласки. Добрих слів і підтримки. А решту ми якось прощаємо – завдяки любові багато чого можна пробачити…
